Нажаль, є такі люди, яким погано, коли інші почуваються щасливими. Як це не прикро визнавати, священослужителі теж люди і мають певні особливості характеру, властиві звичайним вірянам у миру, як-то заздрість, підлість, пияцтво, зрадливість тощо. Саме з таких простих людей складаються і паства, і її пастирі, однак, чи не головну організаційно-мобілізаційну та об'єднавчу роль для будь-якої релігійної спільноти відіграють її стосунки із братніми (партнерськими) суспільними та релігійними структурами, в яких надзвичайно важливими рисами мають бути послідовність, завзятість, дисциплінованість й відкритість.
Все це складає той болючий дифіцит у відносинах різних конфесій українського помісного християнства, особливо, у його православному напрямку. Розділене суто з політичних мотивів українське православ'я потерпає від різного роду відцентрових ініціатив, підпадаючи в залежність не від духу братерства во Христі Ісусі, а від штучно сворених глибинних протирічь, природа яких настільки низька, що бере сумнів, чи не від Лукавого то всьо.
Як відомо, сучасну Українську автокефальну православну церков (УАПЦ) жодним чином не можна вважати не лише спадкоємицею "УАПЦ" формації 1921 року чи "УАПЦ", утвореної 1942-го року, але й "УАПЦ", що своїми коріннями сягає 1989 року. Рішенням Об’єднавчого собору 1992 року Українська автокефальна православна церква цілком увійшла до складу новозаснованої Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП): рух незгодних із об’єднавчим процесом організаційно був оформлений лише на початку 1993-го року, тобто майже рік "УАПЦ" (червень 1992 - березень 1993), як самостійної оформленої структури, не існувало. Таким чином, сучасна УАПЦ не може, як мінімум - ексклюзивно, претендувати на спадщину навіть УАПЦ формації 1989-1990 років, оскільки її традиції у більшій мірі перейшли до УПЦ КП, утвореної 1992 року.
Зважаючи на те, що із 1993 року УАПЦ постійно підіграє Кремлю, зриваючи переговорні процеси навколо об'єднання українського православ'я, не можна відкидати й суто людський фактор, який формує серед православних ієрархів агресивна інформаційна війна проти патріарха УПЦ КП Філарета, котру веде Росія, навіть не припускаючи й думки про вихід Києва з московського протектората.
Рушійною силою цього, безумовно, є цілком реальна матеріальна підтримка "непоступливості" УАПЦ у болючих питаннях управління власністю та церковним майном, адже, за переписом, 325 громад УАПЦ (27% з їх усієї кількості), начебто, діє без храмових споруд. Насправді, як виявили журналісти "ПараграфЪ", це - так звані "мертві душі", тобто, в абсолютній більшості реально неіснуючі громади. Наприклад, у Києві зареєстровано 31 релігійну організацію УАПЦ, у користуванні яких перебуває аж 4 приміщення. Звідси, 27 релігійних організацій мають здійснювати свою діяльність без храмової споруди. Уявіть собі, як таке можливе? А пояснення тому вельми очевидне, оскільки, УАПЦ - церква не для вірян, а для духовенства, яке всіляко намагається вирішувати насамперед власні проблеми, створюючи осередки під ієрархів-перебіжчиків з УПЦ КП, що часто "дублюють" ті, які перебувають в управлінні останньої.
Також, з'ясувалося, що єпископат УАПЦ - це ієрархи, які у жодний спосіб не змогли реалізуватися у рамках свого попереднього перебування в УПЦ КП. Майже всі ієрархи УАПЦ колишні клірики УПЦ КП, які через певні канонічні чи особисті провини були покарані священноначаллям цієї церкви, а тому вирішили приєднатися до УАПЦ, як до структури, де вони можуть шкодити УПЦ КП та знайти для себе «прихисток». Безпринципність, корумпованість та свідома ангажованість ієрархів цієї Церкви до пропонованих Московським Патріархатом та, власне, Кремлем схем розколу та дискредитації незалежницького табору в Українському Православ’ї, - запорука приголомшливого успіху окремого напрямку російської неоколоніальної політики стосовно України.
Де-факто теперішня, за задумом російських маніпуляторів і політтехнологів, УАПЦ є своєрідною «буферною зоною», свідомо і навмисно, з суто технологічних міркувань утвореною в українському Православ’ї, аби не допускати посилення впливів реальної структури, що прагне будувати стосунки в українському Православ’ї на засадах помісності у тісній взаємодії із Константинопольським Вселенським патріархом Варфоломієм.
Єдина причина, яка цементує всіх у середовищі УАПЦ - це персональне «не сприйняття» патріарха Філарета (Михайла Денисенка) як лідера українського автокефального руху, бо, мовляв, він колись очолював в Україні підрозділ Російської православної церкви (митрополит Київський і Галицький, екзарх України Російської православної церкви у період з 1966 по 1990 рр., а після смерті московського патріарха Пимена в 1990 році він став місцеблюстителем московського патріаршого престолу) і, нібито, боровся з проявами національної свідомості. Але останні 25 років реальної роботи колишнього першого митрополита УПЦ Московського патріархату, а тепер патріарха УПЦ КП Філарета перекреслили всі закиди подібного штибу. Показовим є й унікальний факт, про який нечасто згадують в Україні: 1 листопада 1991 року митрополит Філарет зібрав всіх єпископів тодішньої УПЦ і вони одностайно підписали звернення до МП з проханням надати автокефалію (всі звинувачення на адресу митрополита Філарета та позбавлення його сану почали відбуватися, власне, саме після цієї події і це, як відомо, закінчилося оголошенням йому анафеми у 1992 році).
Чого варто очікувати від релігійної організації, яку очолює малоосвічена, недипломатична, різка і підступна людина? Нажаль, саме так характеризують співрозмовники видання "ПараграфЪ" з числа священослужителів предстоятеля УАПЦ - митрополита Львівського Макарія (Микола Малетич), який формально єдиний ієрарх УАПЦ, котрий раніше не служив в УПЦ КП лише у 1993 році залишивги лави Російської православної церкви й, насамперед, через це плекає свою унікальність, вважаючи себе дуже здібним до інтриг, хитрощів та маніпуляцій (прикладом цього є також "підправлена" офіційна біографія Малетича, де вказано, що він "покінчив із московським православ'ям" у 1989 році, що не відповідає дійсності).
В одному з львівських храмів ієромонах не без іронії на адресу предстоятеля пригадав випадок, який стався із о.Макарієм у далекі радянські часи. Так, у травні 1987 року майбутній предстоятель УАПЦ особисто став учасником ДТП в смт.Судова Вишня Мостиського району Львівської області, збивши дівчинку. Слідством у кримінальній справі за фактом цього інциденту встановлено, що о.Макарій перебував за кермом автомобіля "Жигулі" ВАЗ-2106 білого кольору (номер держреєстрації 8929 ДРБ) напідпитку й здійснив наїзд на 9-річну Наталію Строцяк, яка дивом залишилася жива й нині одружена, виховує двох донечок.
Все це складає той болючий дифіцит у відносинах різних конфесій українського помісного християнства, особливо, у його православному напрямку. Розділене суто з політичних мотивів українське православ'я потерпає від різного роду відцентрових ініціатив, підпадаючи в залежність не від духу братерства во Христі Ісусі, а від штучно сворених глибинних протирічь, природа яких настільки низька, що бере сумнів, чи не від Лукавого то всьо.
Як відомо, сучасну Українську автокефальну православну церков (УАПЦ) жодним чином не можна вважати не лише спадкоємицею "УАПЦ" формації 1921 року чи "УАПЦ", утвореної 1942-го року, але й "УАПЦ", що своїми коріннями сягає 1989 року. Рішенням Об’єднавчого собору 1992 року Українська автокефальна православна церква цілком увійшла до складу новозаснованої Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП): рух незгодних із об’єднавчим процесом організаційно був оформлений лише на початку 1993-го року, тобто майже рік "УАПЦ" (червень 1992 - березень 1993), як самостійної оформленої структури, не існувало. Таким чином, сучасна УАПЦ не може, як мінімум - ексклюзивно, претендувати на спадщину навіть УАПЦ формації 1989-1990 років, оскільки її традиції у більшій мірі перейшли до УПЦ КП, утвореної 1992 року.
Зважаючи на те, що із 1993 року УАПЦ постійно підіграє Кремлю, зриваючи переговорні процеси навколо об'єднання українського православ'я, не можна відкидати й суто людський фактор, який формує серед православних ієрархів агресивна інформаційна війна проти патріарха УПЦ КП Філарета, котру веде Росія, навіть не припускаючи й думки про вихід Києва з московського протектората.
Рушійною силою цього, безумовно, є цілком реальна матеріальна підтримка "непоступливості" УАПЦ у болючих питаннях управління власністю та церковним майном, адже, за переписом, 325 громад УАПЦ (27% з їх усієї кількості), начебто, діє без храмових споруд. Насправді, як виявили журналісти "ПараграфЪ", це - так звані "мертві душі", тобто, в абсолютній більшості реально неіснуючі громади. Наприклад, у Києві зареєстровано 31 релігійну організацію УАПЦ, у користуванні яких перебуває аж 4 приміщення. Звідси, 27 релігійних організацій мають здійснювати свою діяльність без храмової споруди. Уявіть собі, як таке можливе? А пояснення тому вельми очевидне, оскільки, УАПЦ - церква не для вірян, а для духовенства, яке всіляко намагається вирішувати насамперед власні проблеми, створюючи осередки під ієрархів-перебіжчиків з УПЦ КП, що часто "дублюють" ті, які перебувають в управлінні останньої.
Також, з'ясувалося, що єпископат УАПЦ - це ієрархи, які у жодний спосіб не змогли реалізуватися у рамках свого попереднього перебування в УПЦ КП. Майже всі ієрархи УАПЦ колишні клірики УПЦ КП, які через певні канонічні чи особисті провини були покарані священноначаллям цієї церкви, а тому вирішили приєднатися до УАПЦ, як до структури, де вони можуть шкодити УПЦ КП та знайти для себе «прихисток». Безпринципність, корумпованість та свідома ангажованість ієрархів цієї Церкви до пропонованих Московським Патріархатом та, власне, Кремлем схем розколу та дискредитації незалежницького табору в Українському Православ’ї, - запорука приголомшливого успіху окремого напрямку російської неоколоніальної політики стосовно України.
Де-факто теперішня, за задумом російських маніпуляторів і політтехнологів, УАПЦ є своєрідною «буферною зоною», свідомо і навмисно, з суто технологічних міркувань утвореною в українському Православ’ї, аби не допускати посилення впливів реальної структури, що прагне будувати стосунки в українському Православ’ї на засадах помісності у тісній взаємодії із Константинопольським Вселенським патріархом Варфоломієм.
Єдина причина, яка цементує всіх у середовищі УАПЦ - це персональне «не сприйняття» патріарха Філарета (Михайла Денисенка) як лідера українського автокефального руху, бо, мовляв, він колись очолював в Україні підрозділ Російської православної церкви (митрополит Київський і Галицький, екзарх України Російської православної церкви у період з 1966 по 1990 рр., а після смерті московського патріарха Пимена в 1990 році він став місцеблюстителем московського патріаршого престолу) і, нібито, боровся з проявами національної свідомості. Але останні 25 років реальної роботи колишнього першого митрополита УПЦ Московського патріархату, а тепер патріарха УПЦ КП Філарета перекреслили всі закиди подібного штибу. Показовим є й унікальний факт, про який нечасто згадують в Україні: 1 листопада 1991 року митрополит Філарет зібрав всіх єпископів тодішньої УПЦ і вони одностайно підписали звернення до МП з проханням надати автокефалію (всі звинувачення на адресу митрополита Філарета та позбавлення його сану почали відбуватися, власне, саме після цієї події і це, як відомо, закінчилося оголошенням йому анафеми у 1992 році).
Чого варто очікувати від релігійної організації, яку очолює малоосвічена, недипломатична, різка і підступна людина? Нажаль, саме так характеризують співрозмовники видання "ПараграфЪ" з числа священослужителів предстоятеля УАПЦ - митрополита Львівського Макарія (Микола Малетич), який формально єдиний ієрарх УАПЦ, котрий раніше не служив в УПЦ КП лише у 1993 році залишивги лави Російської православної церкви й, насамперед, через це плекає свою унікальність, вважаючи себе дуже здібним до інтриг, хитрощів та маніпуляцій (прикладом цього є також "підправлена" офіційна біографія Малетича, де вказано, що він "покінчив із московським православ'ям" у 1989 році, що не відповідає дійсності).
В одному з львівських храмів ієромонах не без іронії на адресу предстоятеля пригадав випадок, який стався із о.Макарієм у далекі радянські часи. Так, у травні 1987 року майбутній предстоятель УАПЦ особисто став учасником ДТП в смт.Судова Вишня Мостиського району Львівської області, збивши дівчинку. Слідством у кримінальній справі за фактом цього інциденту встановлено, що о.Макарій перебував за кермом автомобіля "Жигулі" ВАЗ-2106 білого кольору (номер держреєстрації 8929 ДРБ) напідпитку й здійснив наїзд на 9-річну Наталію Строцяк, яка дивом залишилася жива й нині одружена, виховує двох донечок.
За фактом ДТП було відкрито кримінальну справу, яку розслідував (на той час) майор Мостиського районного відділу міліції В.Белза, на якого розпочався шалений тиск з боку обласного керівництва, що не бажало псувати стосунки зі служителями культу. Подейкують, що за Макарія свого часу "просив" обласне керівництво міліції помічник самог митрополита Київського і Галицького Філарета з благословіння останнього. Невдовзі це призвело до того, що порушена проти о.Макарія кримінальна справа була "зам'ята" і за сумнозвісним п.2 ст.6 КПК УРСР (відсутність складу злочину) провадженням закрита.
Однак, це не єдиний сумнівний епізод із життя майбутнього предстоятеля УАПЦ. Виявляється влітку 2015 року в розпал "об'єднавчих" перемовин народний обранець від "Опозиційного блоку" (колишні "регіонали") і, за сумісництвом, російський олігарх, Вадим Новинський (власник "Смарт-Холдингу" та особистий друг і меценат московського патріарха Кирила Гундяєва, що отримав українське громадянство у часи правління та за сприяння біглого українського президента Віктора Януковича) зустрічався із митрополитом УАПЦ Макарієм за для згоди про зрив об'єднання українських помісних православних церков навколо київського патріарха Філарета за вельми значну фінансову допомогу.
«Бачачи щирість прагнень митрополита об’єднати українське православ’я, нам важко уявити, що він прийме пропозицію агента російського впливу. Але факт залишається фактом: Москву серйозно турбує процес об’єднання українських Церков і вона готова докласти максимум зусиль, аби цей процес зірвати», - заявив представник "Правого сектору" Тарас Тимо у соцмережах, зазначивши, що йдеться про декілька мільйонів доларів хабара.
«Наскільки відомо, мова йшла про декілька мільйонів доларів. На щастя інформація набула розголосу, бо слуги князя темряви не в курсі слів Христових, що «все тайне, стане явним» і часом стіни теж мають вуха», - написав він.
Вже згодом о.Макарій із одразою намагався невпопад спростувати звинувачення активістів, проте, як відомо, "диму без полум'я не буває"...
Підготував: Ілько Базанян
Однак, це не єдиний сумнівний епізод із життя майбутнього предстоятеля УАПЦ. Виявляється влітку 2015 року в розпал "об'єднавчих" перемовин народний обранець від "Опозиційного блоку" (колишні "регіонали") і, за сумісництвом, російський олігарх, Вадим Новинський (власник "Смарт-Холдингу" та особистий друг і меценат московського патріарха Кирила Гундяєва, що отримав українське громадянство у часи правління та за сприяння біглого українського президента Віктора Януковича) зустрічався із митрополитом УАПЦ Макарієм за для згоди про зрив об'єднання українських помісних православних церков навколо київського патріарха Філарета за вельми значну фінансову допомогу.
«Бачачи щирість прагнень митрополита об’єднати українське православ’я, нам важко уявити, що він прийме пропозицію агента російського впливу. Але факт залишається фактом: Москву серйозно турбує процес об’єднання українських Церков і вона готова докласти максимум зусиль, аби цей процес зірвати», - заявив представник "Правого сектору" Тарас Тимо у соцмережах, зазначивши, що йдеться про декілька мільйонів доларів хабара.
«Наскільки відомо, мова йшла про декілька мільйонів доларів. На щастя інформація набула розголосу, бо слуги князя темряви не в курсі слів Христових, що «все тайне, стане явним» і часом стіни теж мають вуха», - написав він.
Вже згодом о.Макарій із одразою намагався невпопад спростувати звинувачення активістів, проте, як відомо, "диму без полум'я не буває"...
Підготував: Ілько Базанян
0 комментар.:
Отправить комментарий