Багато різнопланових версій обговорюється нині в українському суспільстві, глибоко збуреному віроламною поведінкою російських військовиків, що всіляко намагаються впродовж останнього тижня спровокувати силове протистояння. Простою мовою кажучи, “нариваються”.
Якщо відкинути те, що росіяни й українці – браття навік, то одразу пригадується ціла низька аналогічних подій в недалекому і ще досить свіжому в пам’яті десятків тисяч людей минулому.
Не прив’язуючись географічно до України, спливають в споминах квітучі за радянські часи Тирасполь, Цхінвалі, Сухумі й багато інших провінційних містечок з працелюбним і миролюбивим населенням.
В силу геополітичних змагань, на які наважувалася впродовж останніх років існування “путінська” Росія, намагаючись повернути собі супердержавний статус, втрачений з розпадом СРСР, заручниками таких амбіцій ставало дружнє до Москви населення Придністров’я, частково в Абхазії, Південної Осетії, – у певному сенсі самопроголошених держав, створення яких відбувалося шляхом заморожування територіального конфлікту, активну участь у чому брав Кремль.
Якщо відкинути те, що росіяни й українці – браття навік, то одразу пригадується ціла низька аналогічних подій в недалекому і ще досить свіжому в пам’яті десятків тисяч людей минулому.
Не прив’язуючись географічно до України, спливають в споминах квітучі за радянські часи Тирасполь, Цхінвалі, Сухумі й багато інших провінційних містечок з працелюбним і миролюбивим населенням.
В силу геополітичних змагань, на які наважувалася впродовж останніх років існування “путінська” Росія, намагаючись повернути собі супердержавний статус, втрачений з розпадом СРСР, заручниками таких амбіцій ставало дружнє до Москви населення Придністров’я, частково в Абхазії, Південної Осетії, – у певному сенсі самопроголошених держав, створення яких відбувалося шляхом заморожування територіального конфлікту, активну участь у чому брав Кремль.
Але процес заморожування, як можна бачити нині, торкнувся не тільки згаданих конфліктів, але й цивільного, повоєнного життя цих територій, які проголосили свою незалежність і поклялися у відданості своїм російським “братам”, котрі за звичкою, виробленою роками, “кинули” все на півдорозі.
Красномовно про це свідчать документальні кадри, відзняті аполітичною редакцією туристично-інформаційних програм британської телекомпанії “BBC” щодо Абхазії, Осетії та низки інших колишніх “гарячих” точок.
Буквально нецензурних епітетів й вигуків розчарування у 2011 році удостоївся від невідомого аматора–відеооператора зруйнований і покинутий населенням Цхінвал.
Але остаточно наводять тоску фотоматеріали про сучасне життя цих депресивних територій, які так прагнули доєднатися до Росії, або за сприяння Кремля примудрилися відокремитися, проголосивши про державний суверенітет.
І навіть через кілька років після цих подій жодних красномовно обіцяних російських інвестицій та цілеспрямованих спроб відновити розгромлену в боях інфраструктуру місцеві мешканці так і не дочекалися!
Чи такого майбутнього прагнуть “гарячі” голови, що репетують про утиски російського населення Криму та Південного Сходу України? Чи потрібна така політика простим мешканцям Євпаторії, Сак, Сімферополя й Керчі?
Невже хтось іще вважає, що можна реально виграти від відокремлення від своїх же співгромадян черех якісь там нелегальні референдуми, самовизначення й таке інше?
Не треба, мабуть, доказувати через яку прирву пронеслася Україна на зорі своєї незалежності в минулому столітті, будуючи державу “з нуля” і перебудовуючи зорієнтовану на Кремль промисловість і сільське господарство.
Чому хтось вважає, що на спинах російських військовиків у тільки но розпочавшу стійке економічне зростання територію Криму прийдуть більші інвестиції, покращиться рівень життя, буде легше жити? Чи потрібні “області зі спеціальним статусом”, якою в рамках унітарної України є Кримська Автономія, власні війська, власні правоохоронні органи, власні фіскальні й контролюючі інституції?
Може ті “русскіє”, що рвуться до омріяного “корита” із бюджетними грошами, які Крим більше отримує з Києва, ніж віддає, вже давно не розуміються на тому, в які геополітичні ігри їх втягують “спонсори” із сучасного кремлівського боярства? Нажаль це не так.
І пан Аксьонов, і його оточення, що так прагнуть відокремитися від України за допомоги російських військовиків, насправді вирішуть виключно власні і далеко “небезмеркантильні” інтереси, що навіть на 10% не відповідають прагненням переважної більшості досить різномаїтного населення Автономії.
Тому зухвалість і поспішність, на яку зважуться ці шукачі справедливості аби досягти омріяної самостійності, з рештою коштуватиме кримчанам надзвичайно дорого, адже пограбована, занедбана й безгосподарна територія квітучого Криму може дуже швидко перетворитися на суцільний військовий полігон.
Схаменіться, панове, хто закликає до “наведення конституційного порядку” в Криму із використанням військовослужбовців Росії. Таку історичну за розмірами шкоди, зраду вам не пробачать ані ваші рідні, ані ваші друзі, ані приспана дерибаном “золотовалютних запасів” Автономії.
Катерина Журавльова, “ПАРАГРАФЪ”
І навіть через кілька років після цих подій жодних красномовно обіцяних російських інвестицій та цілеспрямованих спроб відновити розгромлену в боях інфраструктуру місцеві мешканці так і не дочекалися!
Чи такого майбутнього прагнуть “гарячі” голови, що репетують про утиски російського населення Криму та Південного Сходу України? Чи потрібна така політика простим мешканцям Євпаторії, Сак, Сімферополя й Керчі?
Невже хтось іще вважає, що можна реально виграти від відокремлення від своїх же співгромадян черех якісь там нелегальні референдуми, самовизначення й таке інше?
Не треба, мабуть, доказувати через яку прирву пронеслася Україна на зорі своєї незалежності в минулому столітті, будуючи державу “з нуля” і перебудовуючи зорієнтовану на Кремль промисловість і сільське господарство.
Чому хтось вважає, що на спинах російських військовиків у тільки но розпочавшу стійке економічне зростання територію Криму прийдуть більші інвестиції, покращиться рівень життя, буде легше жити? Чи потрібні “області зі спеціальним статусом”, якою в рамках унітарної України є Кримська Автономія, власні війська, власні правоохоронні органи, власні фіскальні й контролюючі інституції?
Може ті “русскіє”, що рвуться до омріяного “корита” із бюджетними грошами, які Крим більше отримує з Києва, ніж віддає, вже давно не розуміються на тому, в які геополітичні ігри їх втягують “спонсори” із сучасного кремлівського боярства? Нажаль це не так.
І пан Аксьонов, і його оточення, що так прагнуть відокремитися від України за допомоги російських військовиків, насправді вирішуть виключно власні і далеко “небезмеркантильні” інтереси, що навіть на 10% не відповідають прагненням переважної більшості досить різномаїтного населення Автономії.
Тому зухвалість і поспішність, на яку зважуться ці шукачі справедливості аби досягти омріяної самостійності, з рештою коштуватиме кримчанам надзвичайно дорого, адже пограбована, занедбана й безгосподарна територія квітучого Криму може дуже швидко перетворитися на суцільний військовий полігон.
Схаменіться, панове, хто закликає до “наведення конституційного порядку” в Криму із використанням військовослужбовців Росії. Таку історичну за розмірами шкоди, зраду вам не пробачать ані ваші рідні, ані ваші друзі, ані приспана дерибаном “золотовалютних запасів” Автономії.
Катерина Журавльова, “ПАРАГРАФЪ”
0 комментар.:
Отправить комментарий