Євген Марчук розповів про підґрунтя подій в АР Крим

"З учорашнього вечора я бачу стабільні ознаки спецоперації, яку проводить у Криму іноземна держава. Чому?" - пише у своєму блозі на "Forbes" колишній секретар РНБО України.
...По-перше, це поєднання різних дій, спрямованих на одну точку. Такі речі самі собою не відбуваються. Їх координують, причому в дуже жорсткій послідовності.
По-друге, є й ознаки ескалації напруження. Примітний той факт, що саме цього дня [Віктор] Янукович дав інтерв'ю. Напередодні вночі [російські військові] почали захоплювати аеродром Бельбек і вже демонстративно порушили повітряний простір. Було заявлено переліт трьох вертольотів з Анапи, а прибуло 11, причому частина з них – бойові. Це відбулося всупереч усім угодам, які я добре знаю, тому що якраз я їх і підготовлював.

У таких міжнародних питаннях, які мають стосунок до заморожених конфліктів, потрібна надзвичайна акуратність. Хоча Крим я так назвати не можу, але це конфліктогенна зона. Тому міжнародні правові та просто міждержавні домовленості передбачають дуже високу відповідальність, якщо партнери вважають себе порядними в контексті правил поведінки в таких кризових ситуаціях.

У даному разі вже видно ознаки порушення цього принципу. Крім того, це загострює ситуацію в цілому – спочатку політичну, а тепер уже й військово-політичну. І загроза переростання цього конфлікту у військовий уже реальна: у ньому залучені російські військові, і вчора МЗС Росії вже згадало про це, повідомивши, що вони перебувають там «для захисту об'єктів базування». Але не треба бути експертом, щоб розуміти: вони там – не для захисту. Всі ознаки спеціальної операції щодо Криму очевидні. На жаль, ми бачимо порушення не лише базових угод щодо Чорноморського флоту, а й навіть тих угод, яких було досягнуто в Харкові. Крім цього, [Російською Федерацією] проігноровано дипломатичне попередження з боку міжнародних інституцій.

Я думаю, що Росію підхльостує нещодавня грузинська історія. РФ має досвід, коли європейські структури, зокрема ОБСЄ, «проковтнули» військове втручання російських військ на території сусідньої держави.

У Криму є досить велика база політичної підтримки. Я маю на увазі не тільки Чорноморський флот, а й інцентрацію особового складу в цивільне життя. Тобто в Криму перебувають не лише військовослужбовці сьогоднішнього ЧФ, а й військові пенсіонери, члени їхніх сімей, їхні діти, які навчаються у вишах чи працюють там.

Чорноморський флот – це не військова база типу Гуантанамо чи Окінави з ізольованою територією. Це абсолютно інша категорія військових баз, яка дуже легко дає змогу проводити різні заходи, що не мають жодних зовнішніх ознак, котрі можна кваліфікувати в міжнародно-правовому сенсі.

До того ж усі військові фахівці знають, що Чорноморський флот – велике військове з'єднання, яке має всі його складові компоненти: розвідувальне управління, бригаду морської піхоти, берегову артилерію, авіацію, антидесантні підрозділи. Також має і свої пропагандистські складники, газети та радіо. За законом, усе правильно, тому що це самостійний військовий підрозділ, але він розташований на чужій території.

Крім усього іншого, така складна структура має відповідні підрозділи із гарантування безпеки базування об'єктів флоту. Це – не тільки суто фізичні огорожі, паркани тощо, це ще і розгалужена система радіоелектронної розвідки, і вербування людей в оточенні об'єктів. Це, в принципі, теж рутина, але довкола цих об'єктів живуть громадяни України.

Важливо розуміти, що Чорноморський флот – це не просто база, а ще й повний контроль радіочастот, ефірів в оточенні бази не тільки в Севастополі, а й у Феодосії та інших містах. Це контроль повітряного, морського, надводного й підводного простору. Усе це – в рамках закону, якщо існування такої бази дозволено згідно з міжнародною угодою.

У цьому випадку той факт, що було повністю заблоковано злітно-посадкові смуги в аеропорту Бельбек, хоча це військовий об'єкт озброєних та військово-морських сил України, і почали надходити підкріплення у вигляді військово-транспортних і бойових вертольотів, по суті, можна розцінювати як втручання військових структур Чорноморського флоту у внутрішні справи України. І цей факт несе в собі великі ризики.

Те, що настала така ситуація, пов'язано не тільки з компонентами, які я вже назвав, а й із тим, що в Україні нема уряду, нема міністра оборони, молода влада не вміє швидко реагувати, не бачить усіх пріоритетів.

Чому тільки вчора призначили нового начальника Генштабу?! Чому генерал Ільїн, якого призначав ще Янукович, сидить там, у Севастополі?! А він ще й колишній заступник командира бригади морської піхоти! Зрозуміло, що ті, хто вибирав час [для початку операції], усе це розрахували. Це ознаки того, що всі дії – не стихійні. З другого боку, дії української влади не надто професіональні. Я не хочу їх критикувати, але вони діють як дуже недосвідчені люди. Нам не треба воювати з Росією. Ніколи. Ми програємо. Росія в багато разів сильніша – і у військовому, і в економічному, і в дипломатичному сенсі.

Є дуже багато технологій і механізмів розв'язання конфліктів різного ступеня небезпеки й інтенсивності. Я зі щирою повагою ставлюся до [секретарю РНБО Андрія] Парубія, він справді героїчний хлопець. Дай Бог, щоб вони швидко там усе вирішили, але за такої критичної ситуації це буде дуже важко як секретарю РНБО. Я від душі бажаю, щоб це йому вдалося. Тому що інакше винним з українського боку виявиться саме він.

[Міністр внутрішніх справ Арсен] Аваков дуже слушно сказав, що ситуація в Криму – це більше не компетенція МВС, а компетенція РНБО. Водночас він забув згадати, що голова МВС – теж член РНБО, а Радою нацбезпеки керує президент. Секретар РНБО координує дії, керує роботою апарату і репрезентує рішення Ради в парламенті, а затверджує їх указ президента. За дорученням президента секретар також представляє Україну в міжнародних організаціях з питань безпеки. Він не має розпорядчих функцій. Тому тут усе більшою мірою залежить від мети і рівня кваліфікації.

Я дуже добре знаю українську нормативно-правову базу взагалі і щодо флоту зокрема. Уже відбулися очевидні порушення міжнародних договорів. Мені важко уявити, що без відома президента Путіна, замість трьох вертольотів, пішли одинадцять, серед яких і бойові. Нехай вони вирушили на свою базу, але ж це повітряний простір України. У принципі, наші системи ППО могли збити їх. І добре, що вони цього не зробили.

Наразі найголовніше завдання полягає в тому, щоб не допустити першого пострілу. Я бачу дуже небезпечну динаміку: ескалація конфлікту безперечна, він розгортається й розширюється. Долучено базу соціально-політичної підтримки. Спецслужби Чорноморського флоту без жодних обмежень інтегровані в цивільне життя Севастополя.

Маскування під самооборону Криму виглядає сумно і смішно, але це дуже небезпечно. Ті, хто планував цю операцію і здійснює її, запустили такий виправдувальний феномен: «Чому у Львові, в Києві, в Івано-Франківську можна, а тут не можна?», хоча події не рівноцінні. Те, що відбувалося в західних регіонах – захоплення будівель, зброї, –  протиправно. Але те, що в цьому разі розгортається на тлі складної історико-політичної природи Криму… На одній порівняно невеликій території перебувають два військові з'єднання: вся інфраструктура Чорноморського флоту РФ та інфраструктура Військово-морських сил України. Крім того, є компоненти сухопутних сил, прикордонної служби України. Крім того, на цій території проживають три великі етнічні угруповання населення. Тож конфліктогенність Криму дуже висока. Крим за своєю конфліктогенністю перевершує Косово. А чим завершився конфлікт у Косові, ми знаємо.

Але сьогоднішня ситуація в Криму – це ще не війна. Якщо ж почнеться стрілянина, то можна собі лише уявити, які військові компоненти відразу задіють, скільки зброї підтягнуть з усіх боків. І якщо вона «заговорить» – це буде трагедія, причому з обох сторін. Не важливо, з чийого боку загине більше людей, а з чийого – менше. Тому я вважаю, що сьогодні відповідальність осіб, долучених у регулювання цієї ситуації, величезна.

Я підкреслюю: дуже важливо, щоб з обох сторін не було накалювання ситуації. Я б порадив утримуватися від різких оцінок, щоб не загострювати почуття тривоги серед населення і зберегти можливість переговорів. Росія – дуже потужна країна з погляду захисту своїх інтересів. У них сильні дипломатична й переговорна школи, величезний досвід ведення складних перемовин міжнародного рівня.

А реакція міжнародних організацій – ОБСЄ, ООН, НАТО – на події була млявою і запізнілою, але вони таки все правильно сказали, подзвонили, зв'язалися з президентом РФ – спасибі й за це...